ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЮ РОМАНЕНКУ РУСЛАНУ
Дата: 23.02.2024 14:57
Кількість переглядів: 69
Сьогодні, напередодні 2-ої річниці початку повномасштабного вторгнення ворога-сусіда на нашу рідну землю, в Мисайлівській гімназії відбувся урочистий мітинг із нагоди відкриття меморіальної дошки пам’яті землякові, загиблому Герою Романенку Руслану Миколайовичу, найкращі роки якого пройшли саме в Мисайлівці. Саме в цьому мальовничому селі Герой і знайшов свій останній прихисток… На церемонію відкриття прийшли рідні загиблого воїна, друзі, вчителі та учні Мисайлівської гімназії, представники влади та місцеві жителі.
Загорілася свічка пам’яті, хвилиною мовчання вшанували всіх земляків, котрі загинули за спокій у рідних домівках, за можливість наших дітей спокійно навчатися у своїх школах. А далі під тужливу пісню про журавлиний ключ, у виконанні талановитої викладачки гімназії Олени Валеріївни Шіяненко, ненька захисника Катерина Михайлівна, «умиваючись» пекучими слізьми горя, відкрила меморіальну дошку найдорожчій у світі людині, сину, якого вона вже ніколи не зможе обійняти, якому навіки буде 45 років.
Живі квіти від учасників мітингу лягли до пам’ятного місця під залпові постріли шани.
До слова запросили міського голову Віталія Миколайовича Хоменка, котрий, подякувавши неньці Героя за виховання справжнього патріота рідної країни, пригадав його бойовий шлях: «…Для Руслана війна розпочалася в 2014 році, коли він 1 серпня був мобілізований Васильківським РТЦК та СП як доброволець. Він пішки сходив околиці Авдіївки, Мар’їнки, був одним із захисників Донецького аеропорту, а в перші дні повномасштабного вторгнення ворога захищав на Донеччині селище міського типу Нью-Йорк. У березні 2022 року допомагав евакуювати дітей із Краматорська, а згодом як снайпер та бойовий медик звільняв Харківщину, Куп’янськ, Балаклію, Ізюм, Херсон. Пройшов багато «гарячих точок», врятував не одне життя своїм побратимам, проте 21 вересня 2022 року в району Бахмута ворожа куля обірвала його життя… Не долюбив, адже ще не встиг створити власну родину, не дожив, мав безліч планів на майбутнє… Не судилося…»
Линуло багато спогадів і теплих слів вдячності і під час виступів старости села Михайла Андрійовича Совенка, директора місцевої гімназії Світлани Миколаївни Ткалич, в якій колись навчався Руслан. Особливо щемливим був виступ похресниці Героя Ані Копилової, котра присвятила хрещеному віршовані рядки: «Небо падає. Не мовчи, мільйони нас, ми спіймаєм. Скільки вистачить сил — кричи. Нехай кожен у світі знає: в Україні страшна біда...»
Освячення меморіальної дошки провів настоятель храму Святого Миколи Чудотворця с. Чайки, отець Степан у супроводі півчої, а потім линуло багато до сліз щемливих віршованих слів подяки й шани нашим захисникам від учнів та викладачів Мисайлівської гімназії.
Пам’ять про Героїв житиме в наших серцях, в серцях отих маленьких українців, сердець котрих торкнулася війна, хоча вони знаходяться під надійним захистом наших бійців та наших янголів-охоронців.
