Історична довідка
Пам'ятник Марусі Богуславці.
За 975 років свого існування Богуслав неодноразово переживав занепад і розквіти, був спалений і відроджений, був під гнітом Польщі і був повністю вільним від будь-яких податків, коли в 1620 році одержав Магдебурське право. Але, мабуть, Богу було угодно, щоб місто вистояло, вижило. І нині це місто одне з найкрасивіших міст Київської області.
Стародавня історія, місцеві традиції, неповторні міські ландшафти не залишають байдужими тих, хто завітав на берег красуні Росі. А богуславчани люблять і шанують своє рідне місто, яке, незважаючи на «поважний» вік, залишається юним і привабливим.
Овіяне легендами, співане в народних піснях та думах місто над Россю зачаровує своїми краєвидами мешканців міста та його гостей.
«І почав Ярослав городи ставити на Росі - Юр'єв, Корсунь, Богуславль», - говорить Іпатьєвський літопис. Так вперше згадується місто Богуслав і його засновник - київський князь Ярослав, названий пізніше Мудрим.
Перша літописна згадка про Богуслав датується 1032 роком. В офіційних документах перші спогади про місто датовані 1195 роком, коли він разом з іншими містами і селищами добре укріпленої оборонної лінії був переданий київським князем Рюриком князю Всеволоду Велике Гніздо.
Територія Богуслава заселена здавна. В урочищі Городок знайдено 3 римські монети другого століття нової ери, а в межах лівобережної частини міста збереглися залишки давньоруського городища ХІ –ХІІІ ст..
Літописний Богуславль вперше згаданий в давньоруському літописі під 1195р., в зв’язку з посяганням на нього суздальського князя Всеволода Велике Гніздо.
В історії Богуслава відбилася вся історія нашої держави. 1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими ордами. У 1362 році він підпав під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року його захопила шляхетська Польща.
В 1620 році він дістав Магдебургське право і корогву з зображенням герба. У цей час в Богуславі було 115 дворів, 15 шинків, 4 водяні млини та 2 поташні буди. Місто стає центром Богуславського староства, яке мало 37 поселень. В місті проживали більшість козаки, серед яких 100 кінних та 100 міщан. Податний люд платив “чиншами, пенями, пошлінами, весовими і іншими всякими”. В 1640 році в Богуславі вже нараховувалось за переписом 699 дворів. Після закінчення строку привілеїв, Богуславське староство сплачувало на користь білоцерківського старости 5500 флоринтів. Обмежувалось і Магдебургське право.
Український народ чинив рішучий опір колонізаторській політиці польського уряду. Це вилилося у ряд селянсько-козацьких повстань, які охопили і Київщину.
У 1592 році повстанці під проводом К.Косинського захопили Богуслав. Великий відгук знайшло тут селянсько-козацьке повстання на чолі з Северином Наливайком, яке почалося у 1594 році. Активну участь брало населення Богуслава у селянсько – козацьких повстаннях під проводом П.Павлюка та К.Скидана у 1637 році, І.Гуні та Я.Острянина у 1638 році.
В 1648-1654 роках на Україні розгорілася національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Населення міста Богуслава приймає саму активну участь у цій війні. Місто ввійшло до Білоцерківського полку, а потім стало сотенним містом Корсунського полку. Після Переяславської Ради 8 січня 1654 року, що проголосила возз'єднання України з Росією, царю Олексію Михайловичу через його посла князя Горчакова в Богуславі присягнуло майже все населення - 2 сотники, 2 осавули, 605 козаків, 59 міщан.
Але в визвольній війні Богуслав грав роль більше ніж сотенне місто. Богдан Хмельницький бував тут сам, звідки надсилав послів до царя і короля, серед яких були представники козацької старшини Богуслава (сотник Андрій Лисичанський та інші). Влітку 1654 року біля міста довго стояв табір військ Богдана Хмельницького.
В Богуславі гетьман бував 22 і 26 лютого та 11 березня 1655 р. Звідси він посилав листи царю Олексію Михайловичу про бій під Маньківкою і про наступ татар на Умань, писав патріарху Нікону, щоб сприяв пришвидшити рух російських військ на допомогу Україні від татар. Бував у Богуславі гетьман і 10 червня 1655 року, і 1 травня 1656 року, де написав кілька своїх універсалів.
Тут, в Богуславі Богдан Хмельницький приймав в червні 1654 року антіохійського патріарха Макарія, що повертався з Москви в Антіохію.
Син патріарха Павло після так описав цю зустріч і місто:
“Приблизились к большому городу с укреплениями и цитаделью по имени Богуслав. Переехали на судах большую реку Рось. Все шесть священников города уже ожидали нас в облачениях с хоругвями, певчими и народом. Знамя христолюбивого гетьмана Зиновия было из черной и желтой шелковой материи …Он подьехал от городских ворот с большой свитой, среди которых никто его не мог узнать. Все были в красивой одежде и с дорогим оружием, а он был одет в простое короткое платье и носил малоценное оружие”
Війна Росії з Польщею (1654-1667 рр.) завдала великої шкоди господарству України, виснажила воюючі країни, що примусило їх піти на Андрусівське перемир'я в 1667 році.
Богуслав разом з іншими містами Правобережної України знову опинився в складі Польщі, та український народ продовжував боротьбу з шляхтою, що повернулась на старі місця.
В ці часи, крім шляхти приходилося вести уперту боротьбу і проти нападів з Криму. В 1678 році турецько-татарські війська страшенно опустошили місто Богуслав та його околиці. З цих часів в народі залишилась "Пісня про Байду", "Втеча трьох братів з турецької неволі" та інші.
У 1685 році, під час визвольної боротьби населення Правобережної України, під керівництвом Семена Палія, проти польсько-шляхетського панування, Богуслав було визволено від загарбників і він став полковим містом Богуславського полку.
В 1765 р. Богуславське староство разом з містом знаходилося у володінні коронного гетьмана Яна Браницького, а в 1774 р. воно стає вотчиною короля Станіслава Августа (Понятовського), який подарував своєму племіннику, князю Станіславу Понятовському. В 1778 році король підтримав деяку самостійність міста згідно Магдебурзького права. Це в деякій мірі сприяло розвитку кустарного промислу і торгівлі. Відкриваються нові майстерні, які розширюються: готують майстрів, що становляться відомими далеко за стінами міста.
У 1703 році, в Богуславі, народився Галик Алімпій, який працював потім тут в іконописній майстерні, набув слави як живописець та гравер. Пізніше він приймав участь в розписах Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Він очолив іконописну майстерню Лаври і виховав плеяду українських митців, які творчо розвивали українське народне мистецтво.
Народ терпів тяжкий соціальний, національний і релігійний гніт. Від польсько-шляхетського панування вся Правобережна Україна була на дуже низькому ступені економічного розвитку. Лише в 1793 році Богуслав, разом з Правобережною Україною влився до складу Росії, що стає центром повіту.
Розвиток капіталістичних відносин вніс значні зміни в життя міста. Богуслав став одним із значних центрів збирання хліба для зовнішньої торгівлі. Богуславський ключ в 1857 році поставив лише в Одесу 213 тисяч пудів пшениці та 81 тисячу пудів жита.
У 1863 році місто стало одним з центрів підготовки польського повстання в Київській губернії.
З Богуславом, життям і боротьбою його населення пов'язані видатні твори української народної поезії — дума «Маруся Богуславка» та пісня-балада «У містечку Богуславку» («Про Бондарівну»).
Маруся Богуславка — один з найяскравіших народнопоетичних образів жінки-патріотки. Перебуваючи в неволі у турецького паші, вона відкрила «темницю кам'яную» і випустила на волю «сімсот козаків, бідних невольників». Сюжет цієї думи використали для однойменних творів 1. С. Нечуй-Левицький, М. П. Старицький та ін.
У Богуславі народився український художник І. М. Сошенко, який «відкрив» Т. Г. Шевченка-художника в Петербурзі. Художник мав у місті садибу і хату, в якій 1845 року зупинявся великий поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Бував тут Шевченко багато разів і в дитинстві, а про перебування в Богуславі 1845 року та свою приязнь до І. М. Сошенка він писав у повістях «Художник» і «Прогулка с удовольствием и не без морали».
У 1886—1893 рр. тут жила видатна українська письменниця Марко Вовчок. Приїздив сюди також Панас Мирний. Велику і різноманітну культурно-освітню роботу на початку XX ст. проводив у Богуславі видатний український прогресивний письменник і педагог Степан Васильченко (С. В. Панасенко), який працював тут учителем двокласної школи.
У післяреформений період в Богуславі інтенсивно розвивалися капіталістичні відносини. Виникли нові промислові підприємства – суконна, воскобійна фабрики (1866р.).
У другій половині ХІХ ст.. Богуслав залишився одним із значних торгових центрів Канівського повіту. У місті щорічно відбувалося 8 ярмарків, на які прибували до 10 тис. чоловік.
На початку ХХ ст.. в Богуславі продовжувала зростати промисловість і торгівля. У 1910 році в місті налічувалося 6 підприємств фабрично-заводського типу. У 1913 році тут діяли три суконні фабрики, машинобудівний, пивоварно-медовий і цегельний заводи, цукеркова фабрика, 3 млини.
Звістка про перемогу Жовтневої революції в Богуслав прийшла в кінці листопаду 1917 року. Трудящі підхопили гасла більшовиків і приступили до їх виконання. Було організовано військово-революційний комітет і об'єднану профспілку робітників і службовців місцевих підприємств.
В квітні 1921 року була націоналізована Богуславська суконна фабрика, власником якої був комерсант Покрас. Вона існувала з кінця XIX ст. і раніше належала Юзефову. На фабриці виготовлялось грубе сукно низької якості, кількість робітників досягала 70 чол., які працювали по 12-14 годин на добу. Добовий випуск складав 175-180 аршин.
Після націоналізації робітники фабрики на чолі з комуністами домоглися покращення її роботи. Утворився фабричний профспілковий комітет. Велику допомогу трудящим і їх організаціям надавали губернські і центральні органи партії і уряду.
В серпні 1922 року в Богуславському повіті вже було 36 колективних господарств, в які в першу чергу вливалися комуністи, члени комнезамів, червоноармійці. Робітники Богуслава допомагали цим господарствам інвентарем, ремонтували його.
Розгорталося кооперування кустарів. В березні 1926 року за ініціативою ткачів у Богуславі було створено першу промислову артіль "Челнок". Утворилися ткацькі артілі "Самолет", "Червоний ткач", "Текстильщики", швейна артіль "Готодяг" і взуттєва "Взут-шкірпром".
Суконна державна фабрика, якій присвоюють ім'я імені Першого травня, стає великим і передовим підприємством у Богуславі. Широко розгортається тут стахановський рух. В січні 1936 року було 44 стахановці, а в жовтні було вже біля 200 чоловік.
В 1941 році фабрика була повністю механізована, устаткована найновішою технікою. Основною продукцією були шерстяні ковдри, добовий випуск яких дорівнював 1500 штук.
З 26 липня 1941 року по 03 лютого 1944 року місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками.
В ніч на 7 листопада 1941 року в Богуславі і в селах були розклеєні зведення радінформбюро і листівки, що закликали до боротьби з окупантами. Вчинялися різні диверсії. Розбиралися залізничні колії, нищили цистерни з пальним, організовували аварії поїздів, заражали кліщем зерно, яке відправлялось до Німеччини.
На початку 1942 року в Богуславській групі було вже 29 чоловік-підпільників, в тому числі і мужня дочка радянського народу комсомолка Марина Гризун. У вересні 1942 року з Києва прибуває представник партизанського з'єднання Михайло Микитенко і на базі підпільної Богуславської організації було створено 6-й партизанський батальйон, командиром якого став Нужний, комісаром - Микитенко.
Звільнено місто від фашистських загарбників 3 лютого 1944 року, після 9-ти денних затяжних боїв Заросся було звільнено ще 26 січня 1944 року. В звільненні міста приймали участь 3-я та 4-а роти окремого кулеметно-артилерійського батальйону 27 армії, якою командував генерал-майор М.Т. Карначев.
В боях за Богуслав віддали своє життя командир полку - підполковник Тіхонський Ф.І., командир дивізії - полковник Ревенко З.С., командир батальйону - Косог К.П., командир батареї т. Шурман А.М. та інші. Над їх могилами встановлені гранітні плити, на яких завжди є вінки та живі квіти.
Після війни в місті виникають нові промислові підприємства, зокрема дроботесний, плодоконсервний і хлібний заводи. На початку 1945 року в місті повністю відновлюють свою діяльність такі установи як міська бібліотека, кінотеатр. 23 лютого 1945 року відбулася XVI районна комсомольська конференція - перша конференція після звільнення міста.
В 1948 році в місті силами народної будови розпочато будівництво районного будинку культури, який закінчено і здано в експлуатацію до XXXII роковин Великого Жовтня.
В 1949 році 20 вересня відбулося відкриття пам'ятника відважній партизанці - Богуславській героїні Марині Гризун. Пам'ятник побудований за проектом студента-скульптора Київського художнього інституту А.Ф. Оверчука.
В цьому ж році побудовано новий міст через р. Рось, який був зірваний при відступі наших військ в 1941 році.
За післявоєнні роки Богуслав зріс у великий промисловий та культурний центр. В 1962 році побудовано широкоекранний кінотеатр "Маяк". в 1964 році - побуткомбінат, в 1965 році за рахунок державних капіталовкладень збудовано зразкову типову середню школу на 960 місць. Значно розширилася лікарня. Проведено водопровід загальною довжиною 4,6 км., газифіковано 750 квартир, заасфальтовано 5 кмдоріг, встановлено більше 500 вуличних фонарів денного освітлення.
Гордістю Богуслава є гідроелектростанція потужністю 1 120 квт з річним виробленням електроенергії 7 млн кВт в той час, коли до Жовтневої революції в місті була електростанція потужністю в 12 кВт, шо освітлювала будинки багатіїв та купців. А до вітчизняної війни у всьому Богуславському районі було електрифіковано 12 колгоспів із 49, які одержували 600 кВт електроенергії.
З 1957 року стала працювати автобусна станція. Автобуси, таксомотори стали курсувати до м. Києва, ст. Миронівка. А тепер автобусом можна заїхати в кожне село району.
У вересні 1991 року над приміщенням райвиконкому та міської ради піднято прапор незалежної України.
Сьогодні Богуслав – місто районного підпорядкування, розташоване не берегах р. Рось за2 кмвід однойменної станції, на півдні Київської області. Відстань до Києва123 км.
Територія міста становить1589,5 га.
Річка Рось поділяє місто на дві частини: ліва - горбиста, з глибокими ярами та вулицями із значними ухилами, права - з більш спокійним рельєфом.
Чисельність населення міста - 16,8 тис. осіб.
Провідною галуззю міста є легка промисловість, що представлена суконною фабрикою. Крім того, з великих підприємств у місті розташовані завод «Муліт», консервний завод¸ завод продтоварів, швейні підприємства.
Навкруги міста залягають великі поклади граніту і він розробляється відкритим способом.
Це один із основних видів корисних копалин, які знаходяться в Богуславі. Виготовляються облицювальні плити, сходи, бордюри, тумби, парапети, карнизи та інше. Ці матеріали широко використовуються для будівель і споруд крім району, далеко за межами України.
Крім граніту в Богуславі с великі поклади глини, з якої виготовляють гончарні вироби та будівельну цеглу, черепицю, тощо. Значне місце в Богуславі посідає харчова промисловість.
Недавно в місті збудовано два дев’ятиповерхові житлові будинки
В Богуславі є гуманітарний коледж, два технічних училища, лікарня, поліклініка, школа мистецтв, Центр дитячої та юнацької творчості, спортивна школа; функціонують три загальноосвітні школи, чотири дитсадки; відкрито будинок для дітей-сиріт та будинок для престарілих і одиноких громадян, бібліотека – яка ввійшла в рейтинг кращих бібліотек Європи.
Міський центр Богуслава складається двох яскраво виражених частин - старого, історичного центру, що розмістився на лівому, крутому березі Росі, де знаходяться міська рада, готель, ринок, музей, магазини, і нового адміністративного, культурного та торгового центрів на правому березі Росі, де знаходяться районна рада, будинок культури, пошта, центр електрозв’язку, універмаг.
В місті нараховується 22 пам’ятки історії, культури і архітектури.
Серед них пам’ятки архітектури – “кам’яниця” початку ХVІІІ ст. в якій створюється музей народних промислів;
- будинок фабриканта Покраса – ХІХ ст.. – тут розташовані міська рада, управління і відділи РДА;
- храм Троїцької церкви – ХІХ ст., капітально відреставрований в 2002 – 2003 р.р.
Серед пам’яток історії – будинок, в якому з 1885 по 1886р.р. проживала письменниця Марко Вовчок. Тут розташований меморіальний музей письменниці, на подвір’ї встановлено погруддя.;
- будинок, в якому в 1807 році народився і провів дитячі роки художник І.М.Сошенко. В трьох кімнатах будинку меморіальний музей, а біля будинку в 1982 році встановлено погруддя художника.
На вулиці Шевченка розташований історико-краєзнавчий музей, в якому понад 6000 оригінальних експонатів. 218 з них належать до державної частини Музейного фонду України.
Тут же на цій вулиці в березні 1989 року встановлено і відкрито погруддя Т.Г.Шевченку.
Біля гуманітарного коледжу по вул. Інтернаціональній встановлено погруддя українському письменнику І.С.Нечуй-Левицькому, ім’я якого носить коледж.
Хоровій капелі гуманітарного коледжу присвоєно ім’я видатного хормейстера О.Кошиця, який жив і працював в м. Богуславі.
Також відкрито пам’ятний знак воїнам землякам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941 –1944р.р., пам’ятний знак жертвам голодомору 1932 – 1933 р.р., пам’ятний знак на честь Алімпія Галика 1685-1763 р.р. – головного маляра Києво-Печерської лаври. В вересні 2009 року в місті встановлено пам’ятник засновнику міста Великому князю